Ноа Кременчуцька — жінка тонких чар, великої внутрішньої сили, таланту, та надзвичайної сміливості. Її незвичайний яскравий образ заснований на дивовижних поєднаннях: принциповості та гнучкості, успішного бізнесу та красивого материнства, сильного характеру та витонченості, безкомпромісності та чарівності.
Власниця мережі бьюті-салонів koko nail room, керівниця ресторану швидкого харчування SHWARTS, багатодітна мати, що виховує трьох хлопчиків – Йонатана, Якова та Йосефа. А ще — авторка серії дитячих книжок “Подорож Україною”, засновниця проекту для багатодітних сімей #mnogodetey.
Навіть така зайнятість не є конкурентом краси прекрасної Ноа, адже цілісність образу та персони – частина її світовідчуття. І ми раді мати до цього відношення: адже для нас Ноа — персона особлива ще й тим, що саме з неї почався наш улюблений спецпроект «Персони бренду». І вона своєю відвертістю задала тон усьому чесному експерименту.
– Ми не спілкувалися, здається, років зо три. Розкажіть, будь-ласка, куди мчить ваш танк у вогні? Читала, що Ви розширюєте та масштабуєте власний бізнес, чи не так? Який Ваш теперішній статус.
– Статус мій – це «підприємець року». Я не знаю, чому мене дотепер ще не нагородили офіційно. Точніше, я підприємець, і той, хто вміє вижити. В б’юті-напрямку у мене все чудово – два салони. Другий ми відкрили на Львівській площі, куди я всіх активно запрошую. Перший прекрасно працює на Подолі. Але часи не прості. Останні пару років особливо…
Спостерігаю тотальне підвищення рівня тривожності. Як наслідок – маємо безвідповідальність, з якою я в своїй сфері стикаюся все частіше.
Проводячи співбесіди, мені доводиться констатувати, що багато людей наче живуть в іншій, паралельній реальності. І мало хто хоче працювати по-справжньому. При тому, що останнім часом стало з’являтися так багато тренінгів про адекватність та про усвідомленість. Мені здається, що ці тренінги пишуть жінки, чоловіки яких не дозволяють своїм дружинам затримуватися на роботі після сьомої вечора.
– Ви зараз зачепили вкрай актуальну тему ґендеру…
– Ґендерна нерівність всюди. Але я зараз кажу не про мізогінію, про яку наразі більше балачок, аніж треба. Просто пандемія оголила багато больових точок – і всі нерівності стали видніші. Нам здається, що ми навчилися толерантності. Нам здається, що прийняли рівність. Ми наче навчилися не соромитися людей з інвалідністю поряд. Ми не відвертаємося, коли поряд цілується гей-пара. Ми перестали нервово хихикати, почувши слово «пеніс». Ми перестали говорити «критичні дні» замість «менструація».
Ми все частіше говоримо та розуміємо визначення «знецінювання». Ми навчилися розпізнавати пасивну та пряму агресію. Ми десь знайшли та якось визначили свої кордони.
Ми фарбуємо волосся в синій. Ми наносимо татуювання. Ми – сучасне суспільство.
Але як бути з прийняттям таких людей, як ми, щодня? Свого колегу із зайвою вагою. Таку людину звичайну. З роботою. З «нормальною» орієнтацією. З дітьми.
Доки ми засуджуватимемо з першого погляду неосудних. Доки ми питатимемо «чому він заговорив зі мною, мені неприємно». «Що в неї з очима? Подивися як вона управляється з кувалдою. Подивися, поглянь, о жах!». Третя стать не знайде місця у світі, поки дві статі в одному людському вигляді не будуть приймати один одного і бачити красу людську, а не зовнішню. Нехай навіть за зовнішньою потворністю…
– Насправді, дуже цікаво те, що ви говорите. Бо при відкритому питанні гендерної нерівності, вона існує навіть всередені одного гендеру. Як от розподіл серед жінок. Є багато таких, що вже абсолютно емансиповані, а є жінки, які всередині, знову ж, цієї жіночої спільноти, дотримуються системи домострою. І обидва табори один одного засуджують та повчають. Ви були одружені з людиною ортодоксальних поглядів і хто, як не ви можете прямо говорити на цю тему. Тим паче, що ви цей табір вже полишили.
– Якщо бути чесною, то табір я не змінила. Я просто спочатку табором помилилася (сміється – Прим. Ред.) Я так само продовжую вести релігійний образ життя. І в дев’яносто дев’яти випадках зі ста, коли мені можна не покривати голову – мені можна, адже я вже незаміжня – я цього не роблю. Тому що мені подобається, як я виглядаю у головному уборі, це вже частина моєї самоідентифікації. Питання ортодоксальності і зовнішнього вигляду в моєму випадку – це питання мого особистого вибору. І в жодному разі це не стосується чоловіка та його повчань. Я сьогодні говорила зі своєю приятелькою про те, що мені не треба нічого придумувати. Бо офіційна версія збігається із реальною – мій шлюб закінчився, тому що мій колишній чоловік не витримав мого вільного волевиявлення, як людини.
– Адже наскільки цікава ваша особистість в контексті, в якому ви перебували, коли помилилися табором. Ви дотримуєтеся ортодоксальних поглядів, які поєднуєте з бізнес-свободою, зі свободою мислення, зі свободою особистості, яка взагалі не прив’язана до жіночої статі. Можливо тому ви і не прижилися в тому таборі…
– Річ у тому, що з табору насильства і психопатії я вийшла і ніколи туди більше не повернуся. Але я і дотепер у спільноті релігійних євреїв – прекрасних людей, незалежно від того, яку спідницю хто носить, чи яку перуку надягає. Є людина. Це головне. Все інше — це тільки його бажання – бути чи не бути. І моє особисте бажання – бути чи не бути.
– Хочу поговорити з вами про гіперболізацію краси, коли жінки вдаються до радикальної пластики, агресивної косметології. Бо я на Вас зараз дивлюся, Ви без макіяжу – даруйте, Нефертіті. Для чого жінки себе гіперболізують, на вашу думку? Від власних комплексів, чи від тиску ззовні?
– Якось я виклала свій черговий сторіс і мій друг, пластичний хірург, написав мені: «Мася, є інтимна розмова». «Валяй», – кажу. І він пише: «Дивись, твоя сльозова частина видає твою важку роботу. Тільки ти не гнівайся. Ти приходь, це все вирішується». Він вказав на деякі моменти, і я одразу помітила те, що мені вже не подобається.
– У цьому випадку він поводиться як маркетолог, який хоче продати свої послуги. І ми всі, звичайно, ведемося на всі ці штуки.
– Саме так. Але я розділяю контексти. З одного боку, людина хотіла допомогти. З іншого, я сама своїм подружкам кажу: “Що за нігті? А що з бровами?” Вони навіть часом ображаються, хоча дарма — я ж теж хочу допомогти…
Жінки брешуть. Про себе. Про свій вік у резюме, які я передивляюся, коли ми шукаємо людей в команду. Ось як я дізналася про цю брехню. Думала, такого не буває. Брехати, коли влаштовуєшся на роботу? Навіщо? А тому, що є вікові обмеження при запитах роботодавців: молода (тобто, до тридцяти років). Ви, звісно, зараз скажете, що це при «особливому роді діяльності», але ні. Чому досі ми обмежуємо професіоналізм та бажання працювати умовними рамками придатності? Жінки брешуть про свій вік, адже немає належного рівня медичної підтримки та освіти. Адже п’ятдесят років — це не тільки про погіршення зору, клімакс та підвищений тиск. Жінки брешуть, тому що немає звички підтримувати своє емоційне та раціональне здоров’я на належному рівні. Але для початку треба опанувати базові речі: не переїдати, пити більше води, здавати загальні аналізи. Вчасно звернути увагу на зміни та… прийняти їх.
Для мене час також формує новий етап у стосунках із власною зовнішністю, дещо нову реальність. Але я як ходила майже без макіяжу, так і надалі планую це робити. Проте, замислююся про щось більш серйозне, наприклад, пройти курс певних ін’єкцій. До речі, з нашої останньої зустрічі минуло не три, минуло чотири роки…
– І на мою думку, ви помолодшали. Скинули вагу? Не знаю, що ви робили ці чотири роки, як ви працювали… Мені здається, що праця додає благородності жінці. Можливо, так само як і страждання…
– Щодо страждань — не можу погодитись. Я, наприклад, коли страждаю, відразу починаю пити. Жоден алкоголь мене особисто не робить більш благородною та красивою. Інше питання, що страждати – це також інколи вибір. Не знаю, як там буде далі, але ось уже півтора роки, як мною зроблено вибір. Вибір правильний. І страждати мені сьогодні взагалі не хочеться. Та й часу на це немає. Знаєте, ще недавно я дивилася на фемінізм, як щось агресивне та іноземне. Феміністкою себе не вважала, а якщо й вважала, то «тихою». Без наслідків. Але час іде. І стало зрозуміло, що жіноче суспільство – це про розуміння, про підтримку, схвалення. Після цього фемінітиви, як явище, стали прийнятними. Уживаними. Своїми.
– Але ж фемінізм не виключає любові та уваги до себе, на яку здатні саме жінки? Утім, жінки так рідко вміють дослухатися до себе…
– Звісно, не виключає! До речі, не повірите, тоді, 4 роки тому, коли ви запросили мене у цей спецпроект з брендом Institut Esthederm, саме цей набір косметики навчив мене ритуалам краси. Здавалося б, це так банально — але задоволення від очищення шкіри, нанесення кремів та сивороток допомогло мені навчитися залишатися наодинці з собою, усамітнюватися для такого простого, але нового чуттєвого досвіду. Тоді, з набору косметики Institut Esthederm, який ви мені так тонко підібрали, і почалося занурення у новий світ догляду за собою, світ щоденної уваги до себе. Тепер із задоволенням та довірою я пішла у «друге плавання» — з брендом Algotherm.
– Плавання – це точно: косметика ж морська, з активними компонентами з водоростей. І як Вам морська подорож?
– Мені дуже підійшли крем та сиворотка для обличчя та крем для шкіри навколо очей серії Marin Life. Шкіра — однорідна, пружна, насичена. Попри те, що брендом Institut Esthederm я користуюся понад 4 років, і багато продуктів «мої» — як от клітинна вода від Institut Esthederm, взагалі без неї не живу, пінка для вмивання, сиворотка. Але цей крем під очі — стовідсоткове попадання «в яблучко». Глазне (сміється). Адже потреби та особливості шкіри у кожного свої. Тепер я поєдную два бренди.
Ще рідше стала користуватися косметикою — немає потреби. І до речі, під час процедури Algotherm, мала ще один новий бьюті-експіріенс: коли ти отримуєш задоволення, шкіра теж сяє! Хороша професійна косметика необхідна не тільки для краси, але й для душевної гармонії та рівноваги, для висловлювання поваги та любові до себе. І ще одна важлива річ: так само важливі знання спеціаліста, який тобі рекомендує той чи інший продукт, комбінує найкраще саме з урахуванням твоїх потреб.
І тепер як людина, яка запускає власні бізнеси у сфері обслуговування, я знаю, наскільки важливий рівень компетентності та людські якості тих, хто працює у такий делікатній та тонкій сфері, як краса. І саме тому ми нарешті запустили бьюті-школу на базі koko nail room, кінцева мета якої — підняти загальну якість сервісу та цивілізувати сферу індустрії краси у всіх сенсах. Починаємо з майстрів манікюру, що є нашою основною спеціалізацією. Досі подеколи це напівпідпільна індустрія. Але майстер манікюру — майстер! І це, нарешті, повинно стати повноцінною професією на рівні, приміром, з директором банку. Ми хочемо цю людську та жіночу цінність проявити.
Розмовляла Сана Моро
