Ця учасниця нашого спецпроекту — жінка особлива. Жінка-мавка. Вона багато років власноруч створює красу у «особливо великих розмірах». Дарія Альошкіна – мисткиня-новаторка, яка не тільки відродила старовинне українське ремесло витинанки — традиційне симетричне вирізання паперу, але й перетворила його в сучасне мистецтво і презентувала всьому світові.

Дарія, мабуть, першою у світі — почала створювати витинанки гігантських розмірів. Ці величезні ажурні панно стали точкою тяжіння безлічі виставок і арт-проєктів в різних країнах: Польща, Німеччина, Франція, Південна Корея, Канада, США, Бельгія, Австрія, Швейцарія, Данія. Всі орнаменти — авторські до останнього штриха, всі витинанки робляться вручну. Уявіть собі, скільки таланту, праці, майстерності та часу потрібно, щоб вирізати ажурне паперове мереживо розміром у кілька квадратних метрів! Жоден візерунок ніколи не повторюється, тому що створений на основі «живого» імпровізаційного малюнка-ескізу — як не повторюється візерунок сніжинки.

Не дивно, що роботи Дарії справляють приголомшливе враження, особливо на європейців, які не можуть повірити, що це зроблено вручну. Нещодавно Дарія повернулася з Парижу, де її роботи брали участь у Паризькому Тижні Дизайну. Увага до витинанок Дарії довела, що крафтові мистецтва зараз знаходяться у глобальному світовому тренді. Адже у красі, окрім зовнішності, сьогодні як ніколи цінується енергія та справжність.

Даріє, ти як художниця створюєш красу у різних проявах. Це, можна сказати, твоє призначення, з цього складається твоє життя. А яким є твоє особисте ставлення до краси?

Для мене не пустим є поняття балансу внутрішньої та зовнішньої краси. Все ж таки, коли ти несеш своє мистецтво у світ, ти врешті стаєш обличчям і частиною того, що створюєш. Автоматично до цього підтягується той факт, що ти водночас стаєш публічною особою. Тому гарно виглядати, а значить і гарно почуватися – це важливо. Цільність образу у мистецтві треба зберігати.

Ти говориш про зовнішність, і твоя популярність зобов’язує тебе приділяти їй більше часу. Як змінювалося твоє ставлення до свого відображення у дзеркалі?

Я завжди приділяла своїй зовнішності мінімум часу. Велика кількість роботи та проектів, троє дітей… Користувалась мінімальними засобами. Один крем на всі випадки життя.

Вже після народження третьої дитини і вік почав даватися взнаки, і мене все частіше почали запрошувати на інтерв’ю та публічні заходи. Тому саме тоді зрозуміла, що об’єктивно треба трохи більше попрацювати у цьому напрямку. Ті ж самі синці під очима сховати, як мінімум.

До 16 років я росла в селі, і там я взагалі не мала спеціального догляду, все брала з природи. Коли я поверталася з навчання, з коледжу додому, я повністю оновлювалася за три тижні. Причому, з косметичних процедур було тільки вмивання холодною водою з криниці – ось і все. І я завжди поверталась на навчання у вересні свіжою та живою у всіх сенсах.

Та коли вже така пішла гонка – купа роботи та з трьома дітьми… До свого села, якщо я і їду, то вириваюся максимум на три дні. Відповідно, відновлюватись не встигаю, вочевидь, за собою вже треба доглядати більш «професійно». Утім, це нормально — цивілізацію ніхто не відміняв. Хоча, в першу чергу, мене відновлює природа і тільки вона. Виїхати в ліс, посидіти, подивитися на воду годину. Для мене це найефективніша можливість підзарядити свій power bank. Природа, в ідеалі – море.  Я з тих жінок, що люблять водну стихію. І ще через це морська косметика «Algotherm» мені так зайшла.

З чого складається твій догляд за собою зараз? Чи тобі підходить нехай невелика, але певна система догляду?

Наразі в мене є мій, напевне, ідеальний набір догляду, який мені підібрали косметологи Algotherm. Вже близько двох місяців я ним користуюся. Це змивка макіяжу (Емульсія для очищення шкіри Comfort), бо в мене є щоденні зустрічі і хоча взагалі не люблю макіяж, але розумію, що в деяких місцях вже треба себе «акцентувати». Базовий основний крем з лінійки Marine Life – він мені підійшов, він крутий. Таку характеристику крему можу дати дуже зрідка через високу чутливість шкіри. Але саме цим кремом я користуюся і ввечері, і зранку. Він класно мене тримає у формі, попри те, що втратила вагу.

Які саме маєш відчуття від крему?

Ефект – зволоження. Вже й забула, що таке відчуття сухості. А для мене це саме те, що найбільш потрібно. Крем під очі Marine Life теж виявився «моїм» кремом. Але якісь речі ніхто не в силах корегувати — майже завжди маю тіні під очима. Але я ж скульптор за освітою і ще під час навчання дізналася, що через певну будову свого черепа, тінь завжди падає під очі… Але це природа – приймаю все, як є.

Щодо твого стилю одягу — він неповторний, бо у ньому часто можна побачити елементи твоєї витинанки.

В мене щільний графік дня, тому одягаюся я в першу чергу, зручно. Окрім праці та зустрічей, я маю дітей забрати зі школи, а це, відповідно, три рюкзака нести. Хоча ніщо не заважає мені мріяти про щоденну елегантність. Тому я намагаюся навіть до повсякденного одягу привнести свою красу. До того ж останні пару фотосесій  — наприклад, для журналу VOGUE UKRAINE (вперше в історії витинанка Дарії прикрасила обкладинку  VOGUE UKRAINE  – ред.) мене неабияк надихнули – показали, як я можу виглядати, якою бути.

І справа навіть не в грошах, головне – у способі життя та самовідчутті. Мені страшенно не вистачає краси у щоденному побуті: зараз ми з сім’єю — чоловіком та трьома дітьми — мешкаємо в орендованій «хрущовці», там само і працюю. Тож, особливо після поїздок до Парижу, відчуваю великий внутрішній дисонанс… Але на свою пенсію маю дуже багато мрій та планів. Вже зараз вигадую свою ідеальну кімнату, з ідеальними меблями, світлом. Я навіть знаю, які саме парфуми та креми стоятимуть на моєму косметичному столику…

Напевне весь світ уже знає, яка ти працьовита, створення витинанок не припиняється ні на день. Чи пробувала ти підрахувати кількість квадратних метрів ажурних панно, які зробила за творче життя?

Ні, наразі це підрахувати неможливо… але, мені здається, що якщо казати про кількість, то це приблизно тисяча витинанок, і багато з них дійсно великого розміру. Так, мені цікаво було б одного разу підрахувати — але немає часу) постійно створюю нові витинанки, і зараз все частіше це приватні замовлення, що мене надзвичайно тішить!

Щодо твоїх експериментів із матеріалами: ти перша почала використовувати так звану баннерну тканину або вініл для створення панно, які можна використовувати навіть на вулиці, і які не бояться дощу та вітру. Ти робиш витинанки з фетру, тканини, штучної шкіри…

Так, час від часу пробую щось новеньке, бо справді закохана в це мистецтво і хочу його поширити якомога далі, довести його універсальність та віднайти нові форми та можливості. Наприклад, останній експеримент — панно з дивовижного паперу, який виготовляють з… опалого листя. Це нова технологія, винайдена в Україні, і вже відома на весь світ, яка дозволяє підтримувати як екосистему планети, зберігаючи дерева, і також екосистему міст після осіннього сезону. Це дуже гарний крафтовий папір, дуже крихкий, напівпрозорий… Я зробила з нього три великих панно на величезні вікна, які було представлено у рамках Paris Design Week у вересні в Парижі, в Українському культурному центрі, і зараз їх відібрали на відомий паризький салон декору у жовтні. А взагалі моя мрія — щоб витинанка була не настільки декоративною, що обумовлено крихким матеріалом, як папір, а могла щоденно прикрашати наше життя. Тому цікаво з декоративного мистецтва пробувати цю техніку в дизайні. Ось, наприклад, нещодавно я створила комірець з паперу, який потім було виготовлено з льону у техніці «рішелье» — і вийшла дуже гарна колекція фешн-аксесуарів нового бренду VYTYNANKA.

Твої витинанки виглядають дуже модерново, як справжні витвори сучасного мистецтва. Але як сюжети в тебе переважають мотиви рослин. До того ж одна з головних твоїх тем – це жінка. Ти перша і єдина, хто говорить на тему жіночності у цій техніці. Чим ця тема тебе вабить?

Це підсвідомо. Якось так олівець лягає, що в кожній роботі хочеться показати жіноче обличчя. Хоча саме зараз мене «накрила хвиля» орнаментальних панно. До того ж не всі ризикують замовляти собі роботи з обличчям, адже це несе певне сенсове навантаження.

Що ти вкладаєш у поняття жінка взагалі? Бо для мене ти наче напівмавка: великий талант, троє дітей, ніколи ні на що не скаржишся, все встигаєш. Відчувається, що в тобі є велика надсила, вона навіть не зовсім жіноча… Але саме ця сила притаманна кожній справжній жінці.

Взірець жінки для мене — це моя мама. І вона завжди якась така була магічна. В неї завжди були і є свої фішечки: вміє зробити оберіг, щось прошепотіти на воду. І я відчуваю, що мені це теж передалось, а що саме – я ще не до кінця усвідомлюю, тільки намагаюся прислухатися до себе. І я з цього щаслива.

Я виросла в такому селі, в якому все було тісно пов’язано з природою. Одного разу мали щось робити на дворі, та небо затягнуло. І мама вийшла на двір з віником кричить: “Агуш!” і розганяє хмари. І хмари розходяться! Я постійно спостерігала за такими енергетичними штуками. В місті все це, звичайно, втрачається. Але я відчуваю, що в мене ця сила є завдяки тому, що ми виросли саме в тому місці. Річка, ліс, трави, аромати. Зовсім інший світ. І в ньому свої закони. Коли повертаюся до свого села, то час наче зупиняється. Не хочеться ані телефонів, ані гаджетів. Там хочеться просто дихати. Я називаю свій край «кінець світу», у кращому сенсі.

Та й виховання в нас було особливе. Бо село — це щоденна праця, це тренування витривалості. Навіть в нашому селі нас називали диваками. Бо у нас на городі не росла картопля, ми не тримали свиней. В нас на городі «росло» каміння та скульптури. Мама з Мінська, папа з Києва, мої батьки народ не сільський, але переїхали до села, це був їх свідомий вибір. Причому, вони свідомо відмовились від надбань цивілізації: наприклад, в хаті моїх батьків досі немає водопроводу та опалення. Я бачила, як мій батько почав створювати свій світ – скульптури, мазанки. Мої батьки свідомо покинули місто заради своєї мрії. Спостерігаючи за ними, я навчилася у них найголовнішому – треба жити так, як хочеш, а не так, як треба чи як годиться. Та постійно творити, прикрашаючи цей дивовижний світ.